Результати пошуку
Результати веб-пошуку
Особливості організації інклюзивного навчання у загальноосвітній школі
Організація інклюзивного навчання в умовах загальноосвітнього навчального закладу визначає ряд проблем:
– недостатню готовність і фінансування навчальних закладів навчання дітей з особливими освітніми потребами;
– неготовність педагогічних працівників, класних керівників, учителів до викладання дітям, які мають особливі освітні проблеми;
– неадекватне сприйняття дітей з вадами їхніми однолітками;
– спілкування з батьками, адже кожен вимагає максимальної уваги саме до своєї дитини.
Разом з тим, існують значні переваги упровадження інклюзивної освіти:
– розуміння суспільством проблем інвалідів, особливо проблем дітей з обмеженими освітніми можливостями;
– розвивається упевненість дітей самих у собі;
– спілкування з ровесниками;
– виховання співчуття і розуміння проблем дітьми вікової норми.
– отримання повноцінної освіти.
Освіта дітей з обмеженими освітніми потребами організовується спільно з іншими учнями у загальноосвітній школі (інклюзивна школа) -заклад, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. Тому потребує реструктуризації культурно-освітнього середовища, охоплюючи приміщення школи, педагогічний колектив, учнів та їх батьків.
В інклюзивній школі створюються найоптимальніші (спеціальні) умови здобуття освіти зазначеними дітям. Процес створення необхідних умов відбувається для того, щоб інклюзія дітей з особливостями життєдіяльності в системі соціальних відносин в освітньому середовищі проходив максимально ефективно, адже він є надзвичайно складним.
Для цього керівникам загальноосвітніх закладів необхідно подбати про забезпечення:
– безперешкодного доступу до будівель та приміщень навчального закладу дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору;
– відповідними педагогічними кадрами;
– необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;
– психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами;
– психологічну підтримку педагогів;
– облаштування кабінетів дефектології, психологічного розвантаження, логопедичний для проведення корекційно-розвиткових занять.
Отже, під спеціальними умовами для отримання освіти дітьми з обмеженими освітніми потребами, так і для нормативних дітей, з якими вони навчаються в одному класі, розуміються сукупність таких заходів, котрі сприятимуть ефективному навчанню, вихованню та розвитку учнів з обмеженими можливостями здоров'я, та не перешкоджають навчання інших здорових дітей.
Спеціальні умови, які відповідають потребам і можливостям усіх дітей можна умовно розділити на педагогічні, психологічні та соціальні.
Педагогічні умови включають в себе використання спеціальних освітніх модифікованих програм, підручників, навчальних посібників і дидактичних матеріалів, спеціальних технічних засобів навчання колективного та індивідуального користування, надання послуг асистента (помічника) і адаптованих методів навчання і виховання, які надають необхідну допомогу. Адаптована освітня програма – освітня програма, модифікована для навчання осіб з обмеженими освітніми можливостями з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку, індивідуальних можливостей і при необхідності забезпечує корекцію порушень розвитку та соціальну адаптацію зазначених осіб;
Психологічні умови передбачають створення:
– толерантного освітнього середовища. Певні аспекти толерантності відображено у працях психологів Б. Ананьева, О. Асмолова, І. Беха, О. Кононко, А. Маслоу, У. Солдатової, Л. Шайгерової та інших. Зазначене питання розглядалося у працях класиків педагогічної думки: Я. Коменського, Я. Корчака, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Л. Толстого, К. Ушинського.
Поняття толерантності ототожнюється у деяких визначеннях з поняттям терпимості. Толерантне ставлення учителя початкової ніколи до молодших школярів означає, розуміння дітей, позитивного ставлення до них; це і соціальна цінність, що забезпечує права учнів інклюзивного класу, свободу і безпеку, і визнання їх переконань та інтересів, а також організації варіативного навчального процесу;
– емоційно наповненого освітнього середовища. Спрямованого на стимулювання і мотивацію усіх учасників навчального процесу до ефективної комунікації з учителем, а відтак і успішного навчання;
– використання стимулів, котрі підвищують пізнавальну активність молодших школярів в інклюзивному класі;
– виявлення особливостей характеру у дітей з особливими освітніми потребами, причин утруднення у здійсненні пізнавальної діяльності, спілкування і взаємодії в колективні молодших школярів
Соціальні умови, які забезпечення доступу у будівлі організацій, що здійснюють освітню діяльність, безперешкодне переміщення у самій школі та інші умови, без яких неможливе або утруднене освоєння освітніх програм.
Отже, важливою умовою інклюзивної освіти є безбар'єрне соціально-культурне середовище, а саме архітеркурна доступність навчального закладу.
Пристосування шкільних приміщень до потреб дітей з особливостями освітніми потребам відбувається згідно листа департаменту освіти і науки від 02.04.2013 № 12-01-11-935 "Про загальнодержавну програму: "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року" про зобов'язання встановлення пандусів у кожному навчальному закладі до 30 квітня 2013 року.
Вхід до школи:
– продублювати сходи пандусом (пандус має бути пологим, 10-12 градусів);
– прибрати пороги;
– ширина дверей має бути 90-95 см;
– уздовж коридорів бажано зробити бильця;
– добре і бажано, щоб був передбачений ліфт.
Шкільна роздягальня:
– виділити зону, відокремлену від проходів;
– обладнати бильцями, лавочками, гачками (можна відвести окрему кімнату).
Кімната гігієни:
– варто передбачити окрему кабіну;
– ширина від 1,65 м;
– глибина 1,8 м;
– ширина дверей від 90 см;
– кабіна має бути оснащена бильцями, підвісними трапеціями;
– раковина, дзеркало, сушка для рук, туалетний папір на висоті 0,8 м.
Шкільна їдальня:
– бажано відвести окрему зону;
– ширину приходів рекомендується збільшити до 1,1 м;
– бажано, щоб столи знаходилися недалеко від буфетної стійки;
– водночас не варто розміщати дітей з особливими освітніми потребами окремо від решти однокласників;
– бажано, щоб дітям з особливими освітніми потребами допомагали чергові старшокласники.
Шкільна бібліотека:
– варто обладнати вільний доступ до самої бібліотеки і читального залу;
– стійку для видачі книг рекомендується обладнати на висоті від 0,7 м;
– картотеку, книги варто розмістити у межах зони досяжності (не вище 1,2 м, при ширині проходу не менше 1,1 м);
Класні кімнати:
– важливо врахувати, що дитині необхідний додатковий простір;
– окрема парта чи стіл;
– мінімальний розмір зони біля парти – 150 на 150 см;
– варто передбачити додатковий простір (для зберігання інвалідного візка, тростинки, милиць);
– ширина проходу між партами не менше 90 см;
– ширина вхідних дверей не менше 90 см, без порогу;
– дошку слід повісити нижче, прохід має бути вільним.
Коли до школи приходить дитина зі зниженим зором, варто пам'ятати, що вона відчуватиме труднощі в орієнтації у просторі. Тому, для комфортного перебування у школі їй необхідна відповідна допомога.
На початку навчального року з дитиною потрібно обійти приміщенням школи (влаштувати екскурсію) для того, щоб вона запам'ятала місцезнаходження кабінетів і приміщень, якими вона користуватиметься (класів, роздягалень, їдальні тощо). Якщо місцезнаходження цих приміщень зміниться, потрібно ще кілька разів пройти за новим маршрутом.
Крайні сходинки при вході до школи необхідно пофарбувати у контрастні кольори, щоб дитина зі зниженим зором мала змогу орієнтуватися на них. Обов'язково потрібні бильця по обидва боки сходів на висоті 70 і 90 см (для дітей молодших класів – 50 см). Найзручнішими є бильця круглого перерізу з діаметром не менше 3-5 см. Довжина билець має бути більшою за довжину сходів на ЗО см з кожної сторони. Двері також краще зробити контрастного кольору. Якщо двері скляні, то на них яскравою фарбою потрібно позначити частини, які відчиняються.
Уздовж коридорів (по всьому периметру) можна зробити бильця, щоб дитина з порушеннями зору могла орієнтуватися у приміщенні школи, тримаючись за них. Ще один спосіб полегшити орієнтацію у приміщенні школи – використати різноманітне рельєфне покриття підлоги – зі зміною напрямку змінюється і рельєф підлоги. Це може бути кахель для підлоги чи килимові доріжки різної текстури.
Сходи всередині школи, як і при вході, потрібно пофарбувати у яскраві контрастні кольори і обладнати бильцями.
Окрім цього можна організувати чергування старшокласників, які по черзі супроводжуватимуть дитину сходами. Бажано, щоб таблички на кабінетах були написані крупним шрифтом контрастних кольорів (або шрифтом Бранля).
У роздягальнях для школярів з порушеним зором потрібно виокремити зону поодаль від проходів і обладнати її бильцями, лавками, поличками і гачками для сумок, одягу тощо. Бажано, щоб цією зоною користувалися лише ці діти. Необхідно кілька разів провести дитину до цього місця, щоб вона його запам'ятала.
Для створення доступного і комфортного середовища у класі рекомендується обладнати індивідуальні учнівські місця та виділити їх рельєфною фактурою поверхні підлоги або килимовим покриттям.
Необхідно звернути увагу на освітлення робочого місця дитина. Написане на дошці слід завжди озвучувати для того, щоб учень міг отримати повну інформацію. Парта дитини зі зниженим зором має розташовуватися в місці, яке визначить офтальмолог (це не завжди перший ряд). Коли використовується лекційна форма занять, такому учневі доцільно дозволити користуватися диктофоном – це його спосіб конспектувати.
Бажано, щоб посібники, які використовуються на різних уроках, були не лише наочними, а й рельєфними чи зі збільшеним шрифтом.
Головна проблема для таких дітей – отримання інформації в тому ж обсязі, що й решта учнів. Найкраще, аби дітям цієї категорії у звичайній школі допомагали навчатися сурдопедагоги чи сурдоперекадачі. Але, ймовірніше, до звичайної школи прийде дитина, яка вже володіє навичками спілкування: може говорити, трохи чути і читати по губах. Перед тим, як почати її навчати, з'ясуйте, якими навичками вона володіє, як краще організувати навчальний процес і її спілкування з однолітками.
Спілкуючись із дітьми з порушеннями слуху, потрібно говорити дуже чітко (однак, не потрібно кричати), не забувати дублювати сказане (письмово чи перефразовуючи інформацію), особливо якщо справа стосується термінів, правил, інструкцій тощо. Навчальні фільми, по можливості, мають супроводжуватися субтитрами.
Для того, щоб діти з порушеннями слуху краще орієнтувалися, у класі варто встановити сигнальні лампочки, що сповіщатимуть про початок і кінець уроку. Дитину із порушенням слуху краще посадити за першу парту. Місця для тих, чий слух знижений значною мірою, можуть бути обладнані електроакустичними приладами та індивідуальними навушниками.
Для безпеки і можливості рухатися без перешкод шкільною територією для дітей з особливими потребами, передусім, варто передбачити рівне, асфальтоване покриття пішохідних доріжок. Невеликі перепади рівнів слід вирівняні.
Ребра решіток на пішохідних доріжках мають розміщуватися перпендикулярно напрямку руху і на відстані один від одного не більше 1,3 см. У кількох місцях з бордюрного каменю тротуару має бути спеціальний з'їзд з нахилом (як у пандуса, не більш 1:10, ширина – не менш 90 см).
Дітей із повною або частковою втратою зору необхідно провести територією, щоб вони запам'ятали маршрут і перешкоди.
Про перешкоду, перехід тощо можуть попереджати різноманітні фактури поверхневого шару покриття доріжок і тротуарів, рельєфні смуги, яскраві контрастні кольори. Оптимальними для маркування вважаються яскраво-жовтий, яскраво-помаранчевий та яскраво-червоний кольори.
Найважливіше – створити загальну атмосферу. Якщо до такої дитини ставитися як до звичайного школяра (з певними особливими потребами), то таке ставлення передається й іншим вчителям та однокласникам дитини. Діти надаватимуть посильну допомогу і учень з особливими потребами почуватиметься вільно, а ставлення однокласників до спеціальних архітектурних умов та обладнання буде більш бережним і вони довше залишатимуться в хорошому стані.
Необхідно залучати дитину з особливими потребами до всіх видів діяльності (урочної, позаурочної та позакласної). При цьому необхідно сформувати в однокласників ставлення до неї як до рівної і, водночас, як до людини, якій буває потрібна допомога та підтримка. Цей настрій у класі залежить від учителів та адміністрації школи. Важливим при цьому буде дотримання загальних правил спілкування з дітьми з обмеженими можливостями життєдіяльності.
Поради вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби:
– коли ви розмовляєте з людиною або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її супроводжує, батьків або сурдоперекладача;
– при знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю – навіть ті, кому важко рухати рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку – праву або ліву, що допустимо;
– коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;
– пропонуючи допомогу, почекайте, поки її приймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зрозуміли, не соромтеся – перепитайте;
– звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до підлітків – як до дорослих;
– спиратися або виснути на чиїйсь інвалідній колясці – те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідна коляска – це частина недоторканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обов'язково пояснити іншим дітям;
– розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепитувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;
– коли ви говорите з людиною, яка користується інвалідною коляскою або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;
– щоб привернути увагу людини, яка погано чує, махніть їй рукою або доторкніться до плеча. Дивіться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас;
– не бентежтеся, якщо випадково сказали: "Побачимося" або: "Ви чули про це...?" тому, хто насправді не може бачити або чути.
Дуже важливо навчитися правильно висловлюватися про дітей з особливими освітніми потребами. До прикладу, замість фрази "Цей учень не може ходити" краще сказати так: "Цей учень користується ходунком і кріслом-візком".
Отже, організація і забезпечення означених умов у загальноосвітньому навчальному закладі, сприяють наданню допомоги дітям, що мають обмежені освітні потреби:
• розвитку особистості кожної дитини з урахуванням її індивідуальних фізичних і розумових можливостей;
• здійснення повноцінної соціальної адаптації у класі однолітків;
• проведення корекційно-педагогічної, психологічної роботи;
• надання моральної допомоги і підтримки батькам (законним представникам) дитини, їх консультування з питань виховання дитини у родині.
При цьому, запровадження інклюзивної освіти сприятиме реалізації прав дитини на рівний доступ до освіти, визначений нормативними документами про інклюзивну освіту в Україні.
Основні методи і форми інклюзивного виховання
Методи інклюзивного виховання. Саме за допомогою методів виховання у вчителя є можливість коригувати поведінку та розвиток дітей, формувати необхідні якості особистості, ціннісні орієнтації, збагачуючи при цьому досвід діяльності, спілкування та відносин.
Метод інклюзивного виховання – спосіб діяльності вихователя і вихованців з метою досягнення поставленої корекційно-виховної мети.
У соціально-педагогічній діяльності вчителя початкових класів актуальними методами інклюзивного виховання є методи, котрі умовно можна класифікувати на:
1. Методи формування свідомості: бесіда, диспут, лекція, приклад, пояснення, переконання.
2. Метод організації діяльності та формування суспільної поведінки особистості: вправи, привчання, виховні ситуації, приклад.
3. Методи мотивації та стимулювання: вимога, громадська думка. Вважаємо, що неприпустимо застосовувати в інклюзивному вихованні методи емоційного стимулювання – змагання, заохочення, переконання.
4. Метод самовиховання: самопізнання, само оцінювання, саморегуляція.
5. Методи соціально-психологічної допомоги: психологічне консультування, аутотренінг, стимуляційні ігри.
6. Спеціальні методи: патронат, супровід, тренінг, медіація.
7. Спеціальні методи педагогічної корекції, запропоновані І. Подласим, які варто використовувати для цілеспрямованого виправлення поведінки або інших порушень, викликаних спільною причиною. До спеціальних методів корекційної роботи належать: суб'єктивно-прагматичний метод, метод заміщення, метод "вибуху", метод природних наслідків і трудовий метод.
Варто використовувати в інклюзивному вихованні і традиційну класифікація методів навчання і виховання: словесні (бесіди, розповіді); наочні (відвідування музеїв, театрів, картинних галерей, виставок та кінотеатрів); практичні (ігри, праця, конкурси).
Форми організації процесу інклюзивного виховання – спосіб доцільної організації колективної та індивідуальної діяльності вихованця через виховний захід (організована дія колективу) чи виховну справу (частина від загальної виховної роботи). їх класифікація здійснюється за різними ознаками: кількістю учнів, напрямами діяльності, характером змісту, структурою. Традиційну класифікацію форм організації виховання складають масові, групові, мікрогрупові та індивідуальні формами.
До прикладу, масові свята, які організовуються як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи; індивідуальні. позакласне читання, колекціонування, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання, колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій, збиранням колекцій мінералів, плодів, насіння; конкурси дитячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій; групові: брейн-ринги, КВК, конкурси- вікторини, гра “Щасливий випадок”, гра “Поле чудес”, гра “Слабка ланка”, рольові ігри тощо.
Ефективність колективних, групових та індивідуальних форм організації виховної роботи зростає, якщо вони застосовуються у системі, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.
Виховання молодшого школяра, а відтак і його соціалізація, відбувається через діяльність. У залежності від діяльності, яка є головною на певній стадії виховання, умовно класифікують наступні форм організації інклюзивного виховання:
1. Позакласна пізнавальна діяльність. Навчаючись у загальноосвітній школі діти з особливими можливостями включаються у загальношкільні позаурочні заходи: участь в олімпіадах і конкурсах, концертах, конференціях. Долучаються до участі у загальношкільних лінійках, присвячених різним акціям (перший і останній дзвінок, Свято Букваря, День знань та ін). У початковій школі проводяться: – тематичні свята: Свято Матері; – народознавчі свята: Свято святого Миколая, Великдень; – державні свята: День Перемоги, День Незалежності, День Конституції; – професійні свята: День Вчителя, день космонавтики.
2.Спортивна діяльність. У школі повинні працювати гуртки і секції, у яких діти з обмеженостями життєдіяльності можуть розвивати свої спортивні здібності. Велику роль у вихованні відіграє позитивний приклад. Прикладом стійкості і мужності є герої Олімпіади та особливо герої Паралімпіади.
3. Художня діяльність. Гуртки образотворчого мистецтва і прикладної творчості доступні усім дітям, включених в інклюзивний освітній процес. До прикладу:
– малюнок відображає думки, почуття, внутрішній світ школяра, у ньому зображується важкі життєві ситуації, проблеми особистісних стосунків. Засоби мистецтва сприяють подоланню внутрішніх бар'єрів, зміні себе, стресів, страхів та інших психологічних проблем. Процес малювання впливає на розвиток дрібної моторики рук і пальців, руховій координації ока. При допомозі малювання дитини сприймає колір, форму, величину, положення предмету у просторі;
– оріґамі – мистецтво складання паперу. Метою цього мистецтва є створення витворів шляхом використання схеми геометричних згинів і складок. Заняття орігамі зменшують рівень тривожності, допомагають забути біль і горе, підвищують самооцінку, сприяють налагодженню дружніх відносин, взаємодопомоги в колективі. При цьому зникає почуття ізольованості, налагоджується спілкування. Ефект посилюється, якщо застосувати рухливі фігурки орігамі, такі як стрибаюча жаба, каркаюча ворона, журавлик, що махає крилами та ін.;
– костюмовані постановки, презентації, відео, кольорові ілюстрації і інші елементи наочності, спрощені майстер-класи рукоділлям.
– читання книг. Найактивніше варто використовувати навчальні навички: повторення, переказ, відгадування загадок, скороговоріння, заучування напам'ять. Книги, особливо про дітей-інвалідів, дуже потрібні, як здоровим читачам, так і дітям з особливими освітніми потребами: вони допомагають виховувати увагу і доброту до людей, вчать відповідальності і взаємодопомоги. Саме тому, у систему класних годин уроків позакласного читання у початковій школі варто включати казки Г.Х. Андерсена "Ангел", В. Катаева "Цвєтік-семицвєтік", Д. Мамина-Сибіряка "Сіра Шийка", В. Сухомлинського "Ґавеня і соловей", українська народна казка "Кривенька качечка" та ін..
4. Ціннісно-орієнтувальна діяльність – бесіди, диспути щодо проблем життя, бесіди, зустрічі з цікавими людьми, рольові ігри тощо.
5. Вільне спілкування як обмін інформацією і як взаємодія, передбачає перегляд і аналіз кіно-і діафільми, репродукції творів видатних художників, обговорення прочитаних творів, книг, журнальних чи газетних статей, прослуховування фонозаписів, виступи запрошених та учнів класу. Класна година як одна з форм позакласної виховної роботи, вона передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.
Отже, визначальними формами і методами виховання молодших школярів в інклюзивному класі є методи, котрі розраховані на довготривалі терміни, поєднують індивідуальні когнітивні, емоційно-вольові, конативні процеси та досвід і, разом з тим, є корекційного спрямування. У процесі соціально-педагогічної діяльності вчитель повинен створити відповідні умови, що допоможуть кожній дитині саморозвиватися, самостверджуватися і самоактуалізовуватися.
Немає коментарів:
Дописати коментар